Українська флояра хроматична.
Методичний посібник для сопілкарів. Надав Олег Курінний
З еволюції розвитку народних духових інструментів світу відомо, що діагональні (відкриті) флейти виникли дуже давно. До наших часів дійшла й українська флояра, що побутувала здебільшого в Карпатах. Часто її ще називають «гуцульською сопілкою». Конструкція древньої флояри була досить простою — дерев’яна трубка з кількома ігровими отворами, загострена на вході. Флояри були різної довжини, відповідно й різного строю. Звукоряд був діатонічний, часто ангемітонний, з приблизною інтонацією в різних регістрах. Традиційно виготовлялася з різних порід деревини (в більшості з ліщини) чи навіть металу.
| Є хороші майстри зараз, але на жаль їх мало. Багато хто працює як сувенірники для широких мас, заробляючи грошву. Не будемо їх засуджувати, але вчитися грати на українськiй флоярі радимо у справжніх майстрів, таких як Олег Курінний. |
Наприкінці XX століття український майстер Д. Демінчук вдосконалив традиційну флояру, вперше зробивши її хроматичним інструментом з сопілковою аплікатурою. Єдина відмінність полягала в тому, що всі інструменти сімейства флояр мали стрій секундою вище, ніж сімейство сопілок: (D),(A),(G),(D).
В 2010 році майстер-сопілкар О. Курінний виготовив хроматичну двосекційну флояру з металевим з’єднанням, вдосконаливши її аплікатуру. Двосекційна українська флояра вже мала можливість корегування основного строю. Інше розташування ігрових отворів дало можливість застосування як основної, так і альтернативної аплікатури. Крім того консорт флояр був доповнений інструментами різного строю: (С), (B), (A), (G), (F), (E), (D).
Наразі гра в будь-якій тональності вже не мала теситурних та аплікатурних складностей, тому як правило професійні сопілкарі-флояристи для зручності користуються декількома хроматичними інструментами різного строю. Як і сопілка, українська флояра інструмент транспонуючий, тому нотний запис здійснюється на октаву нижче від реального звучання. Хоча в залежності від регістру альтова, тенорова й баритонова флояри нерідко записуються у звичайному ключі з реальним звучанням.
Цей посібник розрахований на сопілкарів, які вже мають базову фахову й теоретичну підготовку. Тому тут будуть розглянуті лише основні моменти стосовно природи інструмента, застосування різних аплікатур, особливостей звуковидобування, прийомів гри.
Слід усвідомити, що флояра хоча й схожа на сопілку, та має відмінну природу звукоутворення. Тому з першого разу, не маючи відповідної навички гри, взяти хоча б один пристойний звук в більшості випадків є просто неможливим. Скачати апплiкатуру флояри можна клацнувши по картинці нижче:
Звуковидобування на флоярі здійснюється вдуванням повітряного струменю по діагоналі на загострений край. Відсутність свистка суттєво ускладнює гру, особливо на початку навчання. Але вже на наступному етапі, коли буде здобута добра навичка утворення звуку, стануть зрозумілими значні переваги флояри перед свистковими інструментами. Це і обсяг звукоряду 2,5 октави, значно ширший динамічний діапазон незалежно від регістру, точніший стрій обертонів при передуванні, значна динамічна й звуковисотна чутливість, можливість варіювання забарвленням тембру, застосування різних аплікатур та прийомів гри. Зрозуміло, що це все є важливими засобами музичної виразності.
Найважливішим елементом техніки гри на флоярі безумовно є правильне налаштування ігрового апарату.
флояра прикладається до губ не прямо, а під кутом вправо
На відміну від сопілки чи будь-якої іншої подовжньої флейти, українська флояра прикладається до губ не прямо, а під кутом вправо. Таке положення дає змогу видобувати звук, скеровуючи струмінь повітря на загострений край. Губи при цьому ніби витягуються вперед а вхідний конус інструмента зміщується вправо від центру й фіксується губами. При цьому залишається незакритою невеличка щілина для вдування струменю повітря в канал, приблизно ¼ від площі внутрішнього діаметру. М’язи обличчя при цьому не напружені, щоки вільні. Губи вперед, але не затиснені. Дуже важливим є й фіксоване положення губ, відчуття постійного об’єму вхідної щілини.
Навіть найменші зміни в об’ємі вхідної щілини призводять до значних інтонаційних змін особливо на звуках, що належать до аплікатури лівої руки. Чим коротша робоча звукова хвиля, тим помітніше завищення чи навпаки заниження звуку при змінах положення губ. Тому на початковому етапі навчання, коли вже добре видобувається звук, є важливим постійний контроль точності інтонування. Це можна робити за допомогою наприклад фортепіано. Особливо зручно контролювати стрій під час ансамблевої гри з багатоголосими точно настроєними інструментами такими як акордеон, гітара, фортепіано та ін. Зрозуміло, що спершу бажано брати повільні темпи, щоб якісно й без напруги утримувати стрій флояри під час гри.
Чи не найважливішою складовою є правильне дихання виконавця. Флояра не має денця як сопілка чи свиріль і зрозуміло, що витрати повітря значно більші. Тому слід досягти добрих навичок для утворення сильного глибокого звуку з найменшими витратами дихання. Флояра має такі ж особливості видобування звуку в різних регістрах як і більшість флейт. А саме: середній регістр вважається найзручнішим для атаки й формування звуку. Витрати повітря при цьому менші в порівнянні з крайніми регістрами, де вони суттєво зростають. На прикладі альтової флояри в строї «Соль» це будуть звуки в діапазоні октави (до1 — до2). Тому ще на початковому етапі навчання бажано вчитися формувати звук саме в зручній теситурі. Слід звертати більше уваги саме на якість: правильну атаку та зняття звуку, темброве забарвлення, точність загальної висоти строю й ладового інтонування, артикуляцію, динамічні відтінки. А коли вже будуть досягнуті певні успіхи, то можливе й поступове ускладнення музичного матеріалу.
Другим не менш важливим елементом є правильне положення рук. Оскільки українська флояра тримається під кутом (приблизно 30 градусів) вправо відносно корпусу, то пальці правої руки закривають ігрові отвори перпендикулярно відносно цівки інструмента, а кисть лівої руки робить невеликий поворот вліво для зручності гри. Важливим елементом є щільна компресія пальців, бо найменша неточність відразу призводить до погіршення якості звуку або й до його зриву. Слід звернути увагу на положення 4-го пальця обох рук особливо на флоярах великої довжини (тенор, баритон), на яких досить значна відстань між ігровими отворами. В такому положенні мізинці закривають отвори подушечками першої фаланги, а четверті пальці ніби підлаштовуються до положення мізинців і закривають отвори не краєм подушечки, а серединою чи ближче до другої фаланги.
Існують такі етнічні інструменти, на яких ігрові отвори закривають як першими так і другими фалангами пальців, наприклад балканський кавал чи єгипетський ней.
Положення рук
Виконання різних акцентованих штрихів, звуків дрібної тривалості на staccato потребує значно більшого зусилля й чіткішої артикуляції на відміну від гри на сопілці, яка має денце. При грі на флоярі саме губи грають роль денця і не мають такої жорсткості. На флоярі застосовуються ті ж самі штрихові артикуляційні прийоми, що й на сопілці. В традиційній музиці на флоярі нерідко застосовується гортанний бурдон як остінатний, так і октавуючий в унісон з мелодією.
Відносно техніки vibrato можна сказати, що існує декілька прийомів. Це vibrato діафрагмальне та лабіальне. При діафрагмальному ефект коливання звуку досягається рівномірними поштовхами діафрагми (як і при грі на сопілці). Лабіальне ж утворюється безпосередньо губами виконавця. Тому найпоширенішим є саме лабіальне vibrato, бо воно найзручніше і може виконуватись з різною частотою та амплітудою без напруги й незалежно від дихальних органів взагалі. Ще існує прийом язикового vibrato, коли потрібен ефект великої частоти, але він застосовується рідко.
Хроматична флояра має десять ігрових отворів. В таблиці аплікатур бачимо обсяг звукоряду до двох з половиною октав. Крім основної аплікатури існує ще 1-2 варіанти альтернативної аплікатури в середньому та верхньому регістрі.
|
Научиться играть на флояре поможет простая удобная наглядная современная обучающая программа: |
|
В ознакомительную версию включены три мелодии для разучивания. Загрузка других мелодий доступна после регистрации. |
Розглянемо декілька варіантів аплікатур на прикладі альтової флояри в строї «Соль» відповідно нотного запису. Основний тон (перша гармоніка) всі ігрові отвори закриті й отримуємо тон «Соль» малої октави. Далі без змін в аплікатурі передуваємо на октаву — звучить «Соль» першої октави (друга гармоніка). Наступне передування дає тон «Ре» другої октави (третя гармоніка). В тій же аплікатурі передуваємо й отримуємо тон «Соль» другої октави(четверта гармоніка). Знову передуваємо й отримуємо тон «Сі» другої октави(четверта гармоніка) і останнє передування на всіх закритих ігрових отворах дає тон «Ре» третьої октави(п’ята гармоніка). При передуваннях основного тону маємо ще п’ять додаткових обертонів. Для прикладу тон «Ре» другої октави можна взяти як основною аплікатурою, так і при передуванні на аплікатурі «Соль» першої октави квінтою вгору.
Як бачимо є тони-гармоніки, які можливо взяти додатковою аплікатурою шляхом передування. В нотному записі тон, взятий наприклад на квінтовому передуванні позначається як (5об). безпосередньо над нотою, чи над групою нот. Застосування альтернативної аплікатури значно полегшує гру в межах певного регістру й дає можливість виконання трелей на перехідних звуках чи гри на legato, коли гра основною аплікатурою буде з технічних причин незручною, або й взагалі неможливою. Тому в процесі розбору музичного тексту спочатку бажано заздалегідь продумати найзручнішу аплікатуру, а де потрібно застосовувати альтернативну.
Українська флояра— інструмент одноголосий і потребує супроводу. Тому дуже часто разом зі скрипкою, кобзою, цимбалами та іншими народними інструментами входить до складу різних ансамблів та оркестрів. Нерідко вона виступає саме як сольний інструмент, особливо в традиційних народних награваннях.
Завдяки приємному тембру, досить широкому діапазону можливостей та простотою виготовлення вона з давніх часів набула популярності в народі, постійно вдосконалюючись.
Позитивно, що в наш час флояра відроджується не тільки як аматорський інструмент, а й вивчається в музичних навчальних закладах на відділах народних інструментів нарівні з сопілкою чи свиріллю. На флоярі добре звучить як традиційна народна, так і класична, популярна музика.
Відомі виконавці мульти-інструменталісти: Д.Демінчук М.Тафійчук, О.Костюк, Б.Яремко, О. Довгаль, О.Доніч , М.Попічук, М.Тимофіїв, Ю.Фокшей, О.Журавчак, М.Блощичак, М.Бережнюк, Я.Товкайло, П.Шмирьов О.Курінний, Ю.Гвоздь, М.Бабчук.
Правила зберігання та догляду за інструментом:
Флояра, як і інші дерев’яні інструменти, потребує охайності та бережливого відношення. Канал інструмента повинен періодично промащуватись рослинною олією (найкраще льняною). Бажано до провареної олії додавати віск або парафін, тоді канал флояри є більш гладким, а звук глибоким і насиченим.
Безпосередньо після тривалої гри канал бажано звільнити від зайвої вологи, протягнувши через нього суху тканину та залишити інструмент на декілька годин для просихання, а вже потім покласти до футляру. Зберігати флояру бажано при кімнатній температурі з нормальною вологістю. Особливо уникати пересихання, прямих сонячних променів, падінь та ударів, що можуть призвести до пошкодження i навiть псування інструменту.
|
Научиться играть на флояре поможет простая удобная наглядная современная обучающая программа: |
|
В ознакомительную версию включены три мелодии для разучивания. Загрузка других мелодий доступна после регистрации. |
Ось ще чудовий ролик, на якому звучить флояра:
Читати про духовi народнi iнструменти ще, а також навчитися граты веселий молдавський танок Хостропэц